У вересні 2017 року виповнилося 10 років з моменту створення компанії "ЕКСПО СТРАХУВАННЯ".
Цей невеликий ювілей вирішили відмітити екскурсійною програмою. Колектив компанії відвідав декілька дуже цікавих місць України. Адже історія нашої країни неймовірно багата на події та визначні особи. Ми поїхали по Чернігівській області, краю, який залишався для нас певною мірою "тера інкогніта", хоча в самому Чернігові були не раз і не два. У програмі відвідування передбачені: Козелець, Батурін та відвідування Антонієвих печер в Чернігові.
Козелець - собор Різдва Богородиці.
Виїхавши з Києва, незабаром ми потрапили в Козелець. Про саме місто скажемо трохи нижче, а фотографіями представимо хіба що собор Різдва Богородиці. Він того коштує!
Козелець - місто досить старе, в документах згадується з 17-го століття, хоча є згадки (хай і спірні) про нього в документах 1098 року. Втім, в яких саме незрозуміло. Тому вважатимемо, як і більшість істориків, першою згадкою міста вважатимемо 1649 рік, коли в місті влаштувалася Козелецька сотня Київського полку.
Основна пам'ятка міста - собор Різдва Богородиці. Графиня Наталія Розумовська відома нам, в першу чергу, як матір Олексія і Кирила Розумовських. Олексій, старший син, був чоловіком Єлизавети, російської імператриці, фельдмаршалом і графом. Кирило, молодший син, увійшов до історії як останній гетьман України і президент Петербурзької Академії Наук. Собор почали будувати в 1752 році, і закінчили тільки в 1763 році. Керували його зведенням архітектори Андрій Квасов і Іван Григорович-панський. Присвячений собор був Різдву Богородиці, на знак вдячності за життєві успіхи синів графині Наталії. Собор складається з двох ярусів. На нижньому знаходиться так звана тепла церква Адріана і Наталії, в якій розташовувалася фамільна усипальня Розумовських. На другому ярусі знаходиться безпосередньо собор, прикрасою якого є різьблений, з липи, іконостас, в створенні якого нібито брав участь сам Растреллі. От і все. Козелець ми покинули, і поїхали у Батурін. Втім, ще раз сюди напевно повернемося. Адже так і не відвідали садибу "Покорщина", Миколаївську і Вознесенську церкви, та і будинок полкової канцелярії хотілося б оглянути. На жаль, цього разу не вистачило часу.
Батурін - гетьманська столиця
Батурін розташований на території Бахмачського району(Чернігівська область, Україна) на лівому березі річки Сейм(ліва притока Десни). Столиця козацької України в XVII - XVIII вв. Батурін вважався містом в період 1625-1923 рр.; з 2008 року знову набув статусу міста.
Про заселення території, на якій розташований Батурін, свідчать виявлені тут останки поселень епохи неоліту, бронзи і скіфського періоду, а також останки староруського городища (9-13 вв.).
Батурін уперше згадується в 1625 році. У 1669-1708 роках - місцеперебування українських гетьманів. У 1708 році, гетьман Мазепа вирішує, що настала зручна можливість для розриву з Москвою. Після об'єднання Мазепи з Карлом XII, Російський цар Петро І наказує Меншикову, захопити Батурін. Але фортеця була добре укріплена і озброєна, нечисленний козацький гарнізон. Тільки зрада одного козацького полковника допомогла Меньшикову захопити цитадель. Увірвавшись у Батурін, російські війська опанували гетьманську казну, артилерію, продовольчі припаси і вчинили нечувану різанину, знищивши не лише захисників міста, але і усе цивільне населення з грудними дітьми включно.
Князь Меншиков за вказівкою росіянина царя Петра І приказав знищити гетьманську столицю Батурін і покарати усіх її жителів. Усі мешканці Батуріна незважаючи на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї московітів".
Сама різанина, як показали розкопки, які ведуться зараз у Батуріну, була біля гетьманського палацу і будинків козацької старшини. Місто було зруйноване, в у тому числі усі церкви і монастирі. У офіційних документах Кабінету Міністрів України ці події називаються "Батуринська трагедія". Гетьманська резиденція в тому ж році була перенесена в Глухів. З того часу місто приходить в занепад. Спроби відродження міста робилися при гетьманові Кирилові Розумовському, проте після його смерті місто остаточно втрачає своє значення.
У 1708 р. у Батуріні було близько 20 тис. жителів. А в 1726 р., через 18 років знищень, місто стало безлюдним, а жителі що уціліли, жили на околицях (428 дворів). З 1760 р. Батурін став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір перенести столицю Гетьманщини знову в місто. Після ліквідації полкового ділення на Україні місто увійшло до складу Чернігівського намісництва, потім - Малоруській губернії, а з 1802 р. - Чернігівської губернії.
14 листопада 2008 року у Батуріну відбулися заходи по тому, що перезахоронює жертв Батуринської трагедії. Останки перезахоронювали в знову побудованій Замковій церкві Воскресіння господня, яку за наказом Меньшикова спалили російські війська після узяття міста. Новий храм відновлений за зразком православних українських церков кінця XVII століття майстрами Львівської області за сприяння Харківської облдержадміністрації. Спеціально під храмом влаштована крипта, куди і були поміщені останки жертв Батуринської трагедії. Чин освячення храму і молебень по жертвах трагедії провів керівник Чернігівською єпархією Української православної церкви Київського патріархату єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон
Нині у Батуріну реконструюються 5 об'єктів: цитадель, палац гетьмана Розумовського, будинок Кочубея, Воскресенська церква і Воскресенська школа при храмі. 7 жовтня 2006 Батурін офіційно став "Східною резиденцією президента України" Національним історико-культурним заповідником "Гетьманська столиця.
Чернігів - Антонієві печери на Болдіних горах
Антонієві печери на Болдіних горах - древній печерний монастир в Чернігові, заснований в 1069 році Преподобним Антонієм Печерським, засновником Києво-Печерського монастиря і родоначальником усього російського чернецтва.
У багатьох путівниках зустрічається фраза "Антоній прийшов з Києва в Чернігів". Але це не зовсім так. У Іпатівському літописі про цю подію написано: "І приславши Стьслав нощью поя Антонія до Чернігова". Говорячи сучасною мовою, чернігівський князь Святослав Ярославович прислав за Антонієм в Київ своїх людей і ті таємно вночі вивезли ченця в Чернігів. Тим самим Святослав врятував Антонія від гніву свого брата, київського князя Ізяслава Ярославовича. Той підозрював ченця в змові з полоцьким князем Всеславом Брячиславичем, що зазіхнув на київський престол.
Потрапивши в Чернігів, Антоній уподобав для себе місце на Болдіних горах, в двох кілометрах від Дитинця, і влаштувався там. Антоній зробив все так само, як робив за півстоліттям до того на Печерських пагорбах - вирив печеру і став збирати біля себе учнів і послідовників. Так в Чернігові виник печерний монастир, освячений на честь Пресвятої Богородиці. Преподобному Антонію на той час виповнилося вже 85 років.
Заснувавши святу обитель, Антоній, як і до того в Києві, віддалився від братії, вирив ще одну печеру трохи віддалік і останні роки життя провів в самоті. Помер Антоній в 1073 році. Після смерті Антонія печерний монастир на Болдіних горах не втратив своєї популярності. Сюди продовжували приходити люди, обитель росла, з'являлися нові печери і підземні храми. Один з цих храмів - Ільїнський, побудований в XII столітті, зберігся до наших днів.
Розвиток монастиря тривав до 1239 року, поки Чернігів не захопили монголо-татарські орди хана Батия. Монголи розорили печери, і на чотири століття монастир припинив своє існування. У XV - XVI повіках в печерах ховалися від татарських набігів прості жителі Чернігова, але нікого з ченців в цей час в печерах не було.
Відродився печерний монастир в 1651-52 роках за ініціативою Чернігівського полковника і наказного гетьмана Лівобережної України Степана Пободайло, і стараннями ієромонаха Зосими Тишкевича. Свого розквіту досяг в другій половині XVIII століття. До цього часу ченцями були вириті підземні галереї, якими сполучені усі приміщення печерного монастиря(з часів Антонія і до того часу келії і храми були автономними, перейти з храму в келію і назад чернець міг тільки, вийшовши на вулицю). Загальна протяжність підземних галерей - близько 350 метрів. Галереї розташовані в чотири яруси, на глибині від 2 до 12 метрів. Два яруси відкриті зараз для відвідування, ще два покинуті і частково засипані.
Монастир на Болдіній горі був ліквідований радянською владою в 1918 році. З 1967 року Антонієві печери включені до складу історико-архітектурного заповідника "Древній Чернігів" і до сьогоднішнього дня відкриті для відвідувачів в якості музею.
Загалом вражень предостатньо. І Вам радимо!!! Фото додається.
